vladko: (Default)




Стахив организовывал ячейки ОУН (б) в Донбассе. Он утверждает, что никакого красного подполья и "Молодой гвардии" в шахтерском крае не было, а Олег Кошевой попал в роман Фадеева только потому, что его мать спала с писателем
— Я был в Донбассе с февраля 1942-го до лета 1943-го. Там я организовал украинское национальное подполье под сине-желтым флагом. Я имел там свои ячейки от севера до юга в Славянске, Краматорске, Константиновке, Горловке, Ясиноватой, Волновахе и Мариуполе, а также в Красноармейске на западе и до Ворошиловграда (Луганска) на востоке. Случайно один из наших молодых людей Володька Кузельский... он ездил со мной из Мариуполя в Горловку, где у меня был большой чемодан антинемецкой и антисоветской литературы, на велосипеде... Я ему этот чемодан отдал, чтобы он отвез его в Мариуполь. Он начал работать в Сталино в подполье. Он ездил велосипедом аж до Луганска, и вернувшись, сказал мне, что он встретил случайно парней, которые переписывали знаки на немецких машинах (немецкие дивизии имели свои отличительные знаки). У него состоялся с ними разговор. Он сказал мне, что они хорошие люди. Я ему ответил - для кого они записывали эти сведения, может быть для советов и посоветовал поэтому не иметь с ними дело, зачем нам иметь лишние хлопоты. Я догадывался, что около Луганска действовала какая-то шпионская группа. Больше контактов с "Молодой гвардией" я не имел. После войны я эмигрировал в Америку. Где-то возможно в 1953 году в Нью Йорке... рядом с домом, где я жил были два маленьких кинотеатра, которые показывали советские фильмы... я ходил несколько раз туда их смотреть. Вдруг и увидел фильм "Молодая гвардия". Хуже того, я увидел свое имя. В нем показали, что изменник, который предал молодогвардейцев, носил имя Евгений Стахович.
— Но вы же Стахив?
— Я знал, что имя перекрутили, потому что я могу подать в суд. Увидев фильм, я был злой, как черт
— А почему вы решили, что о вас Фадеев откуда-то знал, если вы никогда не попадали в руки советских органов?
— Советская армия как пришла, то хватала все немецкие документы. И в немецких документах значился такой человек, как Евген Стахив. Немцы меня искали целый год. Документы они имели. А когда Фадеев писал роман, то ему дали эти документы. Я в своих выступлениях на "Радио свобода" неоднократно говорил о том, что правдивыми лицами книжки Фадеева являются только Шевцова, Тюленин и Туркенич. Никакого Олега Кошевого не было. Точнее, он был, но был никем. Считаю, что когда Фадеева послали в Краснодон посмотреть на все своими глазами, он там жил у молодой матери Олега Кошевого и спал с ней, а после и написал такие вещи.
— А откуда вы об этом знаете?
Изучаю документы. Есть свидетельства, что он жил у Кошевой. Правда, нет сведений, что он с ней спал...
— Так почему же вы, если нет свидетельств, утверждаете, что он с ней спал?
— А что мужчины с бабами не спят (ну и аргумент! — Авт.)? Он из ее сына сделал героя. Это я организовал подполье на Донбассе. Никакого коммунистического подполья там не было. Было только наше, националистическое. Когда пришли большевики, то они арестовали 600 моих человек. Музей "Молодой гвардии", который существует в Краснодоне, создан под книгу Фадеева. Его роман — это брехня и фантазия. В "Совершенно секретно" в статье «Молодая гвардия: подполье или уголовное дело" было написано, что под рождество 42 года в Краснодон приехала большая немецкая машина, которая привезла подарки для солдат-фронтовиков. Когда ее шофер отлучился, жулье вскочило на нее и разграбило то, что там находилось — шоколад и сигареты. Военная разведка пришла на базар и арестовала там 15 хлопцев и девчат, которые торговали краденым. Олег Кошевой, когда узнал, что его товарищей арестовали, оделся в женское платье и прятался под кроватью 2 недели, пока его не поймали и не застрелили. На самом деле, как следует из этой статьи, в Краснодоне действовала только Шевцова и с ней 5—6 девчонок, которые спалили биржу труда.
«ДОНЧАНЕ МНЕ ЕЩЕ В 43-М ГОВОРИЛИ: МЫ ВАС, ГАЛИЧАН, К ВЛАСТИ В НЕЗАВИСИМОЙ УКРАИНЕ НЕ ПУСТИМ»
Мы поинтересовались у господина Стахива, какие впечатления он вынес из общения с жителями Донбасса.
"Хочу сказать вам одну правду, — говорит пан Евген. — Мне люди из Донецка, которые были со мной в подполье, в году 43-м говорят: "Евген, когда мы добьемся самостийности для Украины, то вас, галичан, к власти не пустим". Я закипаю: "Так что, как воевать — так вместе, а во власть не пустите?" А мне отвечают: "Вы можете все хорошо организовать, мы вам доверяем, а вот руководить вы не умеете, потому что вы узко мыслите. Так что власть будет наша". Я вот сегодня смотрю на политику: галичане не при власти. У галичан "крикливый патриотизм", а нужно быть либералом и вообще признавать другие взгляды. Кстати, в Донбассе мы не проповедовали интегральный национализм Донцова, который лежал в основе идеологии ОУН, потому что это тоталитаризм. Мы там проповедовали демократию. Украинцы Донбасса мне сказали, что людям нужно говорить коротко, так как нет времени говорить много. Первый лозунг: "Смерть Гитлеру! Смерть Сталину!" Другой лозунг за какую Украину вы идете, не за одну же Галичину. Я шел за одну Украину, а они за другую. Они меня переубедили. Коротко: "За советскую Украину без Сталина! За советскую Украину без большевиков!"
АНАТОЛИЙ НИКИТЕНКО: «О СТАХОВЕ НИКТО НЕ ЗНАЕТ ДАЖЕ В ФСБ»
Директору Краснодонского музея "Молодой гвардии" в СБУ и ФСБ сказали, что о деятельности Стахива ничего не слыхали.
— Евген Стахив утверждает, что никакой "Молодой гвардии" не было? Что это всего лишь герои романа Александра Фадеева?
— Меня в свое время Стахив так достал своими бредовыми публикациями, что я задал ему заочно вопрос: хорошо, если "Молодой гвардии" не существовало, то за что были казнены около 100 человек? Он пишет, что якобы его организация засыпала листовками весь Донбасс. Так вот, листовки молодогвардейцев у нас есть, но сколько я ни обращался в наши спецслужбы (в СБУ по Луганской области), чтобы они дали мне хотя бы одну листовку "оуновцев", они только пожимают плечами. В письме СБУ сказано, что в архивах УСБУ по Луганской области сведений относительно Стахива Евгена Павловича, 1918 года, и порекомендовали мне обратится в архивы ФСБ. Такой же ответ я получил и от управления СБУ по Донецкой области. Я написал письмо в центральный архив ФСБ и получил от них ответ, что они также не располагают сведениями о деятельности Стахива. То есть нигде нет сведений о деятельности на Донбассе Стахива. Я не сомневаюсь в том, что он во время оккупации был в Донбассе, но ни одного документа, не говоря уже о листовках нет, а ведь он пишет, что в донецких и луганских архивам есть целые тома, которые рассказывают о нем и его участии в подполье в Донбассе. А утверждения Стахива о том, что Фадеев спал с мамой Кошевого — это вообще бред.
— Но он заявляет, что Фадеев взял его в качестве прототипа Евгения Стаховича и его имя было известно писателю из документов советских спецслужб.
— Чепуха. Фадеев не мог знать о нем. Впервые о Стахиве я услышал в конце 60-х годов, когда он, выступая на одной из западных радиостанций (пленку с его выступлением я лично слышал) заявил, что именно с него Фадеев писал образ молодогвардейца-предателя Стаховича. Такого быть не могло. Был такой участник "Молодой гвардии" Виктор Третьякевич. Зная хорошо его биографию и сравнив ее с тем, что пишет Фадеев о своем герое Стаховиче, можно сразу же сделать вывод, что это одно и тоже лицо. Стахив просто когда прочитал роман увидел созвучие фамилий и уцепился за это и стал везде заявлять, что Фадеев писал с меня образ Стаховича.
— Когда была создана "Молодая гвардия", кем и какие за ними числятся подвиги?
— 20 июля 1942 года Краснодон был оккупирован. С первых дней оккупации, и это документально подтверждено, в городе начинает действовать молодежные группы в частности, группа Сергея Тюленина в районе рынка, группа Олега Кошевого в центре города, группа Ульяны Громовой в поселке Первомайка, группа Николая Сумского и Лиды Андросовой в поселке Краснодон в 18 км от города, а 29 сентября ночью фашисты закопали живьем 32 краснодонца, которые отказались восстанавливать взорванные в городе шахты и после этой зверской расправы 30 сентября состоялось первое организационное собрание, на котором официально была создана организация. Основные боевые операции "Молодой гвардии" следующие: было распространено более 5 тысяч листовок, уничтожение биржи труда, где хранились списки на 2,5 тысяч молодых краснодонцев, которых немцы должны были вывезти на работу в Германию, это 8 красных флагов, развешанных по городу в ночь на 7 ноября 1942 года, это освобождение военнопленных из концлагеря (более 70 бойцов Красной Армии). Это самые большие операции.
ПРОФЕССОР НИКОЛЬСКИЙ: «ТО, ЧТО ПИСАЛИ БАНДЕРОВЦЫ В СВОИХ ЛИСТОВКАХ, ДОНЧАНЕ ПРОСТО НЕ ПОНИМАЛИ»
"Сегодня" обратилась к профессору истории Донецкого университета Владимиру Никольскому, автору книги "ОУН(б) в Донбассе", с просьбой прокомментировать рассказ Евгена Стахива о деятельности подполья ОУН(б) в Донбассе. Он опровергает его утверждение, что в созданных им группах было 600 человек. "Я не знаю откуда он взял эту цифру. В своей книге я ссылаюсь на документы из фонд в СБУ в Киеве и на архивно-сдедственные дела, находящиеся в Донецке. Они свидетельствуют такого количества людей, которые обвинялись в принадлежности к ОУН в Донбассе не было. Их было всего несколько десятков человек".
По словам историка вся деятельность оуновцев в Донбассе заключалась всего лишь в распространении листовок, которых ни в каких архивах обнаружить не удалось. Больше никаких следов и документов об их деятельности не сохранилось. "Например, в деле, заведенном в Волновахе говорится, что туда приезжал эмиссар Центрального провода ОУН по кличке "Татусь", привозил националистическую литературу, вел пропаганду. По этому делу проходило всего 4 человека. Так что, я не вижу такого огромного количества членов в оуновских группах всего по 4-5 человека в каждой", говорит Никольский.
Никакого влияния на Донбассе пропаганда бандеровцев не имела. "У многих, кому в руки попадались их пропагандистские материалы, потом органы следствия после войны спрашивали, как они на них реагировали. Те отвечали, что никак. К тому же, по их словам, ничего из написанного в них никто не понимал, потому что они были, как тогда говорили, написаны на западноукраинском наречии. Оно было не понятно для жителей Донбасса".
Никольский называет неправдивой информацию Стахива о том, что "красного подполья" в Донбассе не было. "Коммунистическое подполье в Донбассе было. При этом большим и разветвленным. Несколько таких групп было в Сталино. После войны, чтобы получить статус подпольщика, каждый человек очень серьезно проверялся по линии Министерства госбезопасности и только после этого утверждался. Я работал 10 лет назад в одном луганских архивов и там познакомился с человеком, который после войны занимался проверкой подпольных организаций в этом регионе. Он мне говорил, что по каждому пункту деятельности подпольных групп проводились опросы сотен свидетелей. Так вот, он мне сказал, что "Молодая гвардия" была в действительности. Она просто так прославилась, потому что Фадеев ей посвятил свой роман. Занимался бы он другими подпольными группами они бы обрели такую посмертную славу".
ПЕРЕПИСЫВАНИЕ ИСТОРИИ В этом году Украина отпраздновала 65-ю годовщину создания легендарной подпольной организации "Молодая гвардия", которая действовала на территории Луганской области в городе Краснодоне и боролась с немецкими оккупантами.
В советскую пору каждый школьник Советского Союза знал имена таких "молодогвардейцев", как Олег Кошевой, Сергей Тюленин, Иван Земнухов, Ульяна Громова, Любовь Шевцова и многих других, которые были зверски замучены оккупантами и погибли как герои. Действовала "Молодая гвардия" буквально четыре месяца и была разгромлена фашистами буквально за несколько недель до освобождения Краснодона.
Впрочем, после перестройки некоторые исследователи пытались "переосмыслить" историю "Молодой гвардии" доказывая, что ее, как таковой, не существовало вообще, а ее руководитель Олег Кошевой не более, чем обыкновенный подросток-хулиган. Свою лепту в это "переосмысление" пытается внести и гражданин США Евген Стахив (он родился в Галичине в 1918 году, в юности вступил в ОУН, после окончания войны эмигрировал). Он утверждает, что не было не только "Молодой гвардии", но и вообще коммунистического (советского) подполья в Донбассе. По его версии, подполье там было только одно — бандеровское. Поэтому, чтобы дискредитировать его, Фадеев с подачи советских органов госбезопасности дал имя Стахива предателю, который выдал немцам "молодогвардейцев", назвав его Евгений Стахович.
Специалисты историки, к которым мы обратились за комментарием, сказали нам в свою очередь, что "многочисленное бандеровское подполье в Донбассе" миф и фикция, а вот "Молодая гвардия" не выдумка Фадеева и коммунистов, а организация, действительно существовавшая и боровшаяся с оккупантами.
Автор: Чаленко Александр
vladko: (Default)
 Зараз кажуть про "ОУН-УПА", і це є більшовицька провокація. Була ОУН і була УПА. Хто об'єднує ОУН та УПА, той провокатор... Донбас не завжди був таким. Ми, підпільники, у 1942–1943 роках мали там більше впливу, ніж нині має київська влада... Червоно-чорний прапор - це фашизм.

Тим пригодам, які пережив цей чоловік, може позаздрити будь-який супергерой.

Почавши з організації армії Карпатської України, у 1942-1943 рр. оунівець Євген Стахів очолював українське націоналістичне підпілля на Донбасі. Він причетний до створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) - багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України. Він причетний до перетворення ОУН із тоталітарної організації на демократичну.

На еміграції Стахів став одним із активістів "двійкарів" - демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбупроти СРСР. Його брат був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син - лауреат Нобелівської премії.

Зараз важко повірити, щоб українські націоналістичні сили діяли на Донеччині та користувалися там неабиякою підтримкою, чи в те, що саме східняки вплинули на кардинальну зміну ідеології проводом ОУН. Справді, незнання власної історії сприяє породженню міфів, які відводять нас далеко від правди про самих себе.

Останній з керівної ланки ОУН, Євген Стахів все ще хвацько відповідає на запитання, любить пожартувати, дозволяє собі сльози тільки коли декламує вірші Шевченка, і сьогодні святкує свої 94-ті уродини у Нью-Йорку, де живе вже 69 років.

 Євген Стахів. Фото: Руслан Канюка ("День")

Він голова президії Середовища УГВР за кордоном, кавалер 3-х орденів: "За заслуги перед Україною" (який отримав ще від Леоніда Кучми) і Ярослава Мудрого IV i V ступенів (які отримав з рук Віктора Ющенка).

Ще донедавна Стахів особисто керував власним двадцятирічним "б’юіком". Його старший син - директор з міжнародних проектів Інституту водних ресурсів Корпусу інженерів армії США, лауреат Нобелівської премії Євген-Зенон Стахів, не дуже полюбляє їздити з батьком, до речі, також інженером за фахом. Справа в досить екстремальній манері водіння.

"Історична Правда" бажає Євгену Стахову здоров'я. З нагоди його дня народження ми підготувавали добірку цитат оунівця.

--------------------

Моє основне правило - бути оптимістом. Тільки завдяки цьому - а також умінню пожартувати - я й живу так довго. Тому й доля любила мене, не цуралася.

Намагаюся донести до всіх правдиву історію українських націоналістів. Вірю, що треба писати правду про ці події - без огляду на те, подобається це комусь чи ні. Правда допоможе розібратися історикам в подіях, що відбувалися на українських землях, і хто був героєм, а хто лише хоче жити коштом інших.

Щодня проводжу дві години за читанням інтернету. Читаю статті New York Times, "Української Правди", "Дзеркала Тижня" - щоб знати, що діється в світі, що діється в Україні.

Я пишаюся Перемишлем – він згадується вже в "Повісті врем’яних літ", коли князь Володимир підкорив Червенські городи. Тож я народився в одному з найдавніших міст Русі.

Батько був офіцером Української Галицької Армії. Тож сам час і виховання визначили долю всіх членів нашої сім'ї. Нас було шестеро дітей, і всі ми входили до ОУН.

Через переслідування польською владою ми були змушеніемігрувати до Чехословаччини. Та в тих таборових умовах точилося досить жваве культурне, громадське життя, яке формувало мою свідомість, в першу чергу — національну. Але найбільший вплив мав на мене батько. Він багато розповідав мені про свій рід, про себе, я бачив його в стосунках з людьми, мимоволі перебирав собі його переконання. Батько розповідав мені про своє рідне село, свого батька — Миколу Федоровича Стахова (1850 р.н.). Дідо був жонатий з Параскевією Наливайко — з дому Наливайків, старого козацького роду.

Моєму вибору вступити до ОУН сприяло й те, що мій старший брат Володимир уже був активним учасником ОУН. Він став міністром закордонних справ Української Республіки. Він власне стояв поряд з іншими провідниками ОУН на тому балкончику, з якого у Львові у 1941 році було проголошено про відновлення Української держави.

В 7-му класі мене обрали головою міжкласової шкільної громади. У нас був звичай, що на голову обирали учня 7-го класу на рік. І це був, так би мовити, великий війт на цілу гімназію. Він мав справу з директором, виступав з промовою на святі Шевченка… Я багато цитував Шевченка. Взагалі багато його знаю напам'ять.

Я багато мандрував (ми називали це прогульки) по Карпатах.

19 листопада (1938 року) на студентській забаві в Народнім домі я мав дивну несподіванку. До мене підійшов незнайомий чоловік і запитав: "Вас звуть Євген Стахів?" "Так". "Я Роман Шухевич. Хочу вас попередити, що з Перемишля до Львова приїхала поліція. Арештовує деяких людей, питали про вас. Раджу не йти додому ночувати і взагалі втекти". Я подякував і скористався з його поради. Багато хто тікав на Карпатську Україну, я пішов до Івана Равлика, щоб допоміг.

В ті часи, коли я жив у Карпатській Україні, русинські тенденціїпоширювалися досить сильно. Я вважаю, що Авґустин Волошин[прем'єр-міністр і президент Карпатської України – ІП] вів правильну політику, краще все ж пряником, ніж батогом.

Ще немає правдивої історії Карпатської України, можливо, ніколи і не буде.

Мушу сказати, що таких добрих людей, як на Словаччині, я мало зустрічав.

У Німеччині я став працівником Української пресової служби, адміністратором, розмножував німецькою і українською всі бюлетені, адресував і носив на летунську пошту - щоб скоріше йшло до Південної Америки і Канади. Дещо розносив особисто по різних бюро в Берліні. Так прожив до вибуху німецько-польської війни.

Вчився їздити на автомобілі, 1 вересня 1939 року якраз складав іспит з водіння. До речі, і досі тут, в Америці, послуговуюся тим свідоцтвом.

Восени 1940 року в Берлін мав прибути Молотов підписувати новий договір — на продовження попереднього. Мій брат передбачав - і попередив нас про те - що існує небезпека арешту. Так і сталося.

Одного листопадового ранку (о сьомій годині) несподівано подзвонили в двері Української пресової служби, де я мешкав. Відчинивши, я побачив двох незнайомих чоловіків в цивільному. "Чи ви Свген Стахів?" Я відразу пригадав собі розмову з Володимиром. "А що, вже приїхав Молотов?" — питаю. Вони збентежено перезирнулись: "Звідки ви знаєте, що ми до вас у справі Молотова?" Я промовчав.

Мене гукнули до телефону. Я взяв слухавку, не знаючи, з ким говоритиму. А то дзвонив комісар гестапо і повідомив, що справу з моїми іспитами погоджено, факультет металургії погодився мені їх відтермінувати, отож я можу спокійно сидіти в тюрмі ще пару днів.

Євген Стахів. Фото 1940-х років

Донбас - земля, яку відкрив душею. Після проголошення Української Республіки у червні 1941-го німці арештували основне керівництво ОУН. Тому було прийняте рішення провести пропагандистсько-просвітницьку акцію за незалежну Україну. Тоді, у 1942 році я отримав завдання від "Леміша" (Василя Кука - згодом Головного Командира УПА, який помер у Києві 2007 року) разом із похідними групами ОУН розвернути підпільну мережу в Донбасі.

Донбас не завжди був такимМи, підпільники, у 1942–1943 роках мали там більше впливу, ніж нині має київська влада. Не зважаючи на те, що два десятиліття жили під більшовиками, люди залишилися там демократами!

Я дуже вдячний мешканцям Донбасу. Два роки нас ховали та годували, ризикуючи життям. Ще раз повторюю, що це були не лише українці. Український підпільник на Донбасі потребував допомоги греків, євреїв, росіян, татар.

В той час на Донбасі було більше українських шкіл та газет, аніж за незалежної України.

Ми боролись за самостійну Україну, за демократичну Україну з соціальною справедливістю, рівністю, де би всі громадяни були рівні. Ми знали, що в Україні є національні меншини. Спочатку в нас було гасло "Україна для українців", але я воював на Донбасі і мої колеги казали, що це гасло є недобре, і ми це гасло відкинули і боролись за демократичну країну з рівними правами для всіх.

До війни ОУН була малою галицькою організацією, при тому пронімецькою, оскільки особливих варіантів не існувало. Ми поширили націоналістичні ідеї від Донбасу ген по Крим. Саме те, що члени ОУН побували в містах Східної України, примусило ІІІ-ій Збір ОУН відступитися від крайнього донцовського націоналізму. Для бандерівського націоналізму місця немає, він повинен змінитися.

Бандера хотів повертати назад до тоталітаризму, що було поганодля українського народу. Отже той, хто хоче зводити пам'ятник Бандері, той бажає повертатись до тоталітаризму. Бандері, який не знав, що тут робиться - пам'ятники, а тим, хто тут воював, що? Шухевичу мають бути пам'ятники, а не Бандері! То є кривда для тих, хто воював та гинув, бо вони гинули не за Бандеру, а за Україну.

Коли ми воювали проти німців, то багато хто з Донбасу казав - ми є "русские украинцы". Але мушу сказати, що проти німців там було легко воювати. Проти комуністів тяжче.

Ще пам'ятаю, як обурювався, коли мова заходила про стосункигаличан і східняків. Нам неодноразово говорили, що ми, галичани, повинні змінитися. Говорили, що ми гарні організатори, а от керувати країною нас не пустять, бо Україна - це не лише Галичина, це щось значно ширше, а ми занадто вузько мислимо… Але якщо зараз подивитися на те, хто при владі, то й справді, де там галичани?

Після війни я виїхав до Америки. Саме там у 1953-му вперше побачив фільм "Молода гвардія". Гірше того, моїм ім'ям назвали зрадника молодогвардійців - Євгенія Стаховича. Я був злий, як чорт. Я знав, що ім'я перекрутили. Більшовики як прийшли, то хапали всі німецькі документи. А в тих документах значився такий чоловік, як Євген Стахів. Адже німці шукали мене цілий рік. Ці документи й були надані Фадєєву, коли той писав свій роман.

 

Я категорично заперечую існування "Молодої Гвардії"! Те підпілля, яке описав у своєму романі Фадєєв, буквально змалювали з національно-визвольного руху. Фадєєв просто "перефарбував" його в червоний колір та додав провідну роль партії.

Червоно-чорний прапор - це є фашизм. Бо тільки більшовики, нацисти й італійські фашисти Муссоліні зробили партійні прапори державними. До речі, в УПА не було жодного червоно-чорного знаку! Тільки синьо-жовті та жовто-сині прапори, бо то були бандерівці та мельниківці. Армійці бандерівського напрямку виступали під синьо-жовтим прапором, а мельниківці - під жовто-синім.

Співпраця ОУН з німцями була вже давно. Задовго до Другої світової війни, ще до приходу до влади Гітлера. Німеччина на той час була республіканська - демократична. Українці разом із німцями робили саботажі проти Польщі.

Версальський договір поділив Україну навпілзалишивши частину під Польщею. Німеччина воювала за ревізію цього договору. Ми всі, патріоти, також стояли за ревізію цього договору, щоб знову об'єднати Україну. Отже, ми стояли з німцями на однакових позиціях щодо ревізії цього договору. Ми сподівалися, що будемо об'єднаною країною в новій Європі, хоч і розуміли, що так звана "Нова Європа" - це буде гітлерівський СРСР! Ми готові були задля об'єднання України стати німецьким васалом.

Мої колеги хваляться, що ми почали воювати проти німців. Ні. Це німці нас змусили з ними воювати. Я був такий самий германофіл, як і всі другі, але коли вже почали німці шукати за мною, то і я став з ними воювати. І зараз я кажу, що німці добре зробили, що нас тоді розігнали, бо ми би ніколи не мали самостійної України. Нас світ прокляв би, що ми є прислужники німецькі!

Але чекайте. Якщо Сталін уклав договір із Гітлером, то це що, було добре? А як ми уклали договір із Гітлером, то це вже є зле?

УПА не винна ні в чому, бо тоді УПА не було! Армія з'явилося в 1943 році на базі боротьби з гітлерівцями. То було повстання проти німців.

Зараз кажуть про "ОУН-УПА", і це є більшовицька провокація. Була ОУН і була УПА. Хто об'єднує ОУН та УПА, той провокатор.

Я не раз говорю за кордоном з тими дивізійниками, хто дійсно був у німецьких дивізіях, і вони кажуть, що воювали за Україну. Яку? Під німцями? А як я кажу, що ви воювали за Німеччину, то вони шаленіють.

ОУН віддала наказ не вступати до дивізії "Галичина".

Є два націоналізми: екстремістський із еміграції, штучно привезений назад у Київ, і новий народний націоналізм, репрезентований Майданом. На Майдані панував правдивий історичний український дух – козацький.

Ідея української самостійності була спопуляризована Помаранчевою революцією.

Тривалий час американська історіографія базувалася на російських заготовках, що Київ – то мама Росії. Донині частково так залишилося, й у цьому я теж бачу провину Києва. То не я чи Шевченко мусимо дбати, а українська наука. А хто очолює досі українську науку?

Паспорт Стахова 1946 року 

Нове тисячоліття в цій частині світу залежатиме від дружньої співпраці народів Центральної Європи. У 1938 році я воював проти угорців за вільну Карпатську Україну й сидів у їхній в’язниці. А тепер інші часи.

То змінилося, вже немає війни, жодного ОУН-УПА. Тільки співпрацею з сусідами ми можемо щось зробити для України, сьогодні дружба й лояльність означають більше, ніж спротив.

Я очолював Товариство українсько-єврейської співпраці.Український антисемітизм був шкідливим і злочинним ідіотизмом.

Не так тії воріженьки, а як свої люди. Росіяни тут ні до чого. Вони тільки тішаться, що хохли тут один одного їдять. І так було в Україні після Хмельницького, і так було після Мазепи, і після 1918 року, так є зараз.

УПА я оцінював і оцінюю дуже високо. Це була моя армія, я вербував до неї добровольців. А ОУН? Це була моя партія, а Бандера й Лебедь були моїми провідниками. Але я мислив інакше, ніж вони, дискутував із націоналістами. Тільки от воєнні часи не сприяли дискусіям.

Зараз ми повинні бути всі разом. Ми можемо мати різні погляди, але якщо хочемо мати демократичну міцну Україну - треба об'єднуватися!

------------------------

Ця стаття скомпілювана з висловлювань Євгена Стахова, які були опубліковані в книгах, інтерв’ю, сказані під час особистої розмови.

Більше про білі плями в українській історії від безпосереднього її творця - у автобіографічній книзі Євгена Стахова "Крізь тюрми, підпілля і кордони. Повість мого життя", яку укладач цього тексту готує до перевидання.

January 2014

S M T W T F S
   1234
567891011
121314151617 18
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Expand Cut Tags

No cut tags